Скажу відразу: допомагати дитині або кому б то не було в принципі, потрібно тільки тоді, коли вас про цю допомогу попросили. Звичайно, я не кажу про той вік, коли малюк повністю залежить від мами. До року дитина потребує безмежного материнського тепла, любові, допомоги. Але як тільки дитина намагатися зробити щось сама: зав’язувати шнурки на черевиках, натягувати колготки або светр – залиште її в спокої.
Матері-квочки кидаються на допомогу в найпростіших ситуаціях. Тим самим не дозволяють своїй дитині вчитися самостійності. Це загрожує тим, що вже дорослою, людина перекладатиме відповідальність за все на чужі плечі, адже з дитинства звикла, що за неї все зроблять.
Ви напевно помічали людей у віці 30 років, які все ще ведуть себе як діти. За паспортом такій людині може бути скільки завгодно років.
Такі люди ніколи не будуть щасливими. Виростають вони жертвами або маніпуляторами в залежності від тих моментів, які перейняли в сім’ї і власного психотипу.
Чи потрібно допомагати робити уроки
Якщо дитина вас не просить сидіти з нею над завданням, то не потрібно їй нав’язувати свою допомогу. Тим більше, робити уроки за неї. Ви можете допомогти, якщо вона вас попросить пояснити. Але це не означає, що потрібно сісти і зробити за неї завдання, прочитати книгу або переписати конспект в старших класах.
Найчастіше так чинять батьки, зациклені на оцінках, на статусі відмінника дитини і своєму особистому статусі. Адже це робиться не для знань і не для допомоги. Для таких батьків є вселенською трагедією, якщо дитина принесе погану оцінку. І турбота в даному випадку не про дитину, а про власне его. Дитині ж такими діями створюється купа комплексів.
Що вона думає? «Її оцінки = вона сама».
Ставши дорослою, така людина теж ніколи не буде щасливою. Вона все життя буде прагнути стати краще за інших. Коли це не буде виходити, то буде відчувати депресію. Чому не вийде? Тут можливо два сценарії:
- вона/він буде звинувачувати в своїх невдачах інших, тому що звик, що за нього все роблять;
- в неї/ в нього виникне депресія, аж до клінічної, тому що людина не в змозі прийняти поразку.
Хочете, щоб ваша дитина був щасливою? Дайте їй здійснювати власні помилки. Перестаньте їй допомагати, коли вона вас про це не просить. Цим ви вбиваєте її самооцінку.
Чи потрібно сварити дитину за помилки
Дивлячись як сварити. Ваша дитина – не дорівнює її помилки. Помилки – це дорога до досягнень. Чим раніше вона навчиться їх вирішувати самостійно, тим краще для неї. Це етап дорослішання.
Ви можете обговорити її вчинок, який в вашому розумінні не вкладається в норми поведінки або моралі. І ви можете пояснити, чому так вважаєте.
Але якщо за кожен промах будете говорити, що вона не гідна, вона не вміє, у неї не вийде, і, улюблену фразу: «я ж казав /казала», то ви розвинете в ній масу комплексів. Крім того, вона просто перестане намагатися щось робити, вважаючи, що все одно у неї нічого не вийде – вірний спосіб виховати інфантильну невдаху.
Шановні батьки, дуже хочеться вам сказати: перестаньте чекати від вашої дитини, що вона втілить ваші мрії в реальність. Якщо ви мріяли грати на фортепіано, не потрібно тягати на заняття музики вашу дитину, яка мріє грати в футбол чи шахи.
Простий приклад, Олександр Шевченко. Чи знаєте ви, що його батько забороняв йому грати в футбол? Це зараз, через стільки років, коли Шевченко став не тільки футболістом зі світовим ім’ям, а й тренером збірної, його батько зміг змиритися з його вибором.
Дайте вашій дитині можливість реалізувати свої мрії самостійно. Нехай вибирає те, що подобається. Ваше головне завдання слухати і чути прохання. І ні в якому разі їх не знецінювати.
Дитяча самостійність – як допомогти
В першу чергу, не заважайте. Хваліть за те, що вийшло виконати дрібне доручення. Не сваріть за невдачі, а запитаєте – чи потрібно чимось допомогти.
Чи знаєте ви, що в Японії дітям до 5 років дозволяють абсолютно все? Це тому, що у японських дітей дитинство триває тільки до цього віку. Після до них ставляться як до дорослих людей і пред’являють вимоги, що змушують їх бути самостійними особистостями.
Розмовляйте з нею, і навчіть висловлювати свої думки і говорити відверто про свої думки, почуття, мрії. Це допоможе не тільки на етапі виховання, але і в дорослому житті.
Не обійтися без конфліктів
Під час конфліктів пам’ятайте, що ви в цій ситуації людина доросла. Не потрібно перекладати власні дитячі негативні реакції на дитину. Саме ви повинні встановити допустимі межі поведінки, і ви їх повинні контролювати.
Чи можна обійтися без сварок? Ми живемо в реальному житті, і знаємо, що не можна. Питання не в тому, як під час сварки буде вести себе ваша дитина, а в тому, як будете вести себе ви.
Залишайтеся дорослим, який не зривається на крик, не ображайте, не поводьтесь так, немов перед вами ровесник. І не застосовуйте фізичну силу.
Звичайно, потрібні і покарання. Але вони повинні бути адекватними проступку. Без покарань ваш малюк виросте тепличною рослиною і в майбутньому не зможе тримати удар. Його повалить в депресію навіть середня оцінка в школі.
Якщо ви думаєте, що вашій дитині потрібна допомога, ви не розумієте її, вона замкнулася або поводиться агресивно – зверніться до дитячого психолога. Але, як показує практика, допомога часто потрібна не дитині, а батькам. Саме батьки створюють дитячі травми, навіть не підозрюючи про це.
Гіперопіка так само шкідлива для дитини, як і брак уваги. Якщо ви не розумієте, чому всі ваші старання не приносять результату – зверніться до сімейного психолога. Вирішувати проблеми потрібно зсередини зараз, поки ви можете все змінити. Телефонуйте, якщо потрібна консультація або допомога.
